Україна, 2004 р. - Калуш - Анна Циркот
"Будемо лікувати ваше серце."

    Я називаюся Циркот Анна. Мені 61 рiк. Проживаю в Україні в м. Калушi Івано-Франківської обл. В даний час я проживаю в Канаді в Торонто, куди я приїхала на один рік. Але я повертаюся своїми спогадами на Україну щоб описати все спочатку.

    У 2003 р. я перенесла інфаркт серця не знаючи того бо був не сильний. При обслідуванні по другій хворобі це все виявилося. Про це у мене є аналізи й кардіограма, але тому, що усе страшне було позаду, то я рішила лікування не проводити. Пройшов час і до нас в Калуш був запрошений о. Зеновій Касько, парох с. Радчi, якого запросив о. Михайло Бігун. Про це отець оголосив на проповіді, заохочуючи всiх бажаючих прийти й поцілувати його медалик з поцiлунком Матерi Божої з Ґарабандалу i одержати оздоровлення. В ту неділю я прийшла до церкви і з неуважності забула свої окуляри і не змогла прочитати всі молитви. Я в думці собі подумала: «Боже, поможи мені прочитати мої молитви.» І тут мої очі стали все добре бачити і я все прочитала. Вечором, при зустрічі з о. Зеновієм, я йому про це розказала а він подивився на мене і каже: «Це ще нічого. От з цим медаликом і молитвою будемо лікувати ваше серце. Оце буде чудо.» (Я йому ще про серце нічого не говорила). Коли він приклав медалик менi до грудей і почав молитися, то моє серце так стало сильно битися, що я думала, що вискочить з грудей. Мені стало дуже горячо. Я почала падати, але мене підтримали. Отець продовжував молитися і моє серце почало поволi приходити до норми, перестало сильно битися і я вiдчула велике полегшення. Менi трудно описати цей стан тiла й душi. Його треба пережити. Тодi о. Зеновiй каже: « Iдiть, помолiтся Матiнцi Божiй за зцiлення.» Я помолилася, все ще не усвiдомлюючи свого стану. Повернувшись додому, я про все це розказала своєму чоловiковi, який не змiг бути зi мною.

   
о. Зеновiй Касько

    Через деякий час я почала готуватися до поїздки в Канаду. Знаючи, що я мала iнфаркт, я рiшила перед поїздкою пройти обслiдування. Я здала всi аналiзи, зробила кардiограму i пiшла до свого лiкуючого лiкаря. Вiн подивився на це все i каже: «У вас серце в порядку i навiть рубець на серцi розсмоктався. Лiкування пройшли дуже добре. Це в мене вперше в практицi. » (А я мовчу, що я нiякого лiкування не проходила.) I аж тодi до мене реально дiйшли до свiдомостi слова сказанi о. Зеновiєм пiсля молитви про зцiлення. Цей другий стан душi трудно передати i в головi проскочила думка, а за що це менi грiшнiй? А може це все я не так розумiю? А як тепер менi себе поводити, чи мовчати чи говорити? Я боялася, щоб я щось зробила не так як треба. I з тими думками я збиралася в дорогу.

    Це мене дуже зворушило i я не знала, що менi дальше робити, але я отримала потребу в частiй молитвi i часто сповiдатися i причащатися. Менi навiть дехто говорив: ти що така сильно грiшна, що так часто сповiдаєшся? I я подумала: напевно так.

    Про п-во Олену i Михайла Рожелюкiв я чула дуже давно, як приїжджали в Україну i були в нашiй церквi св. Михаїла в Калушi. Я зустрiчалася з ними, бачила касету про Ґарабандал i в усе це вiрила. Але, коли ти бачиш зцiлення i всi чуда на комусь, це сприймається iнакше. А коли ти вiдчуваєш i переживаєш це на собi, то це вже по другому i завжди запитуєш себе: «А за що це все менi грiшнiй?»  Можливо, що це велика пересторога, але нiчого з собою не зроблю.

    Про проживання п-ва Рожелюкiв в Канадi я знала, але не знала де анi як вони проводять свою мiсiйну службу. Але думка мене не покидала, що я їх зустрiну i про все це їм сама розкажу.

    Приїхавши до Канади, я в перший же тиждень пiшла до нашої близької церкви Успiння Пресвятої Богородицi. Пiсля Служби Божої, я почула, що жiнки говорять про п-во Рожелюкiв, то я пiдiйшла до них. Одна добра жiночка дала менi карточку з адресою i телефоном де вони бувають в останню суботу кожного мiсяця. Отакими дорогами водила мене Божа Мати, моя заступниця, моя цiлителька, щоб через цей медалик з Її поцiлунком i їхнiми молитвами я прийшла до Неї i Її Сина Iсуса i мала заступництво на Небi (я так думаю). Це все я приймаю, як дар Божий, з великою пошаною, i в своїх молитвах дякую нашiй небеснiй Матiнцi i Її Синовi, що не покидає нас грiшних.

    Дорогi моєму серцю, п. Олено i п. Михайле, я дiйшла до того моменту, коли нашi дороги зiйшлися в Скарборо, у церквi свв. Петра i Павла. Я на цiлий рiк матиму можливiсть спiлкуватися з вами, молитися на вервицi до Божої Матерi разом з вами, i поцiлунком медалика i вашими молитвами бути вислуханою Богом i Матiнкою Божою. В мене таке вiдчуття, що на Службi Божiй присутне все Небо. А коло вас, п. Олено, завжди є Матiнка Божа. У своїх молитвах, я завжди прошу Її щоб вас, п. Олено i п. Михайле, завжди берегла, давала вам сили i здоров'я на незрозумiлiй дорозi.

    В мене були проблеми з тиском кровi. Але пiсля ваших молитов i поцiлунку медалика, я лiки майже не приймаю, хоча я привезла з собою їх багато. Скiлькома дорогами я ходила, де життя мене не водило, по яких людях не ходила. Аж тепер я знайшла те, чого прагнула душа. Знайте, що в цьому є велика частка вашої працi.

    П. Олено i п. Михайле, ваша мiсiя дуже потрiбна. Ви напевно ще й самi не усвiдомлюєте того, яку працю ведете тут мiж нами грiшними, але там, я так думаю, на Небесах, ваша праця запланована i ви її несете, вiддано i скромно. (Це мої спостереження). Я проста людина, одна iз тисяч, якi ви зустрiли на своєму шляху i яка за вашими молитвами оздоровилася. I за все це я вдячна Богу i Матiнцi Божiй за такi ласки.  Рясного Божого Благословiння на вас i на ваших дiточок в Новому Роцi. Веселих вам свят.

З повагою до вас,

Анна Циркот
Торонто, Канада
22.12.2005 р.



backtop