Лондон, Канада:
Шон починає говорити

Лондон, Онтарiо, Канада
20. березня, 2000 р.

Дорогi спiв-працiвники Матерi Божої!

    Вже цiлi мiсяцi дякую Господу Богу, Iсусовi, Його Пренепочнiй Матерi , i всiм тим, якi брали участь у мiсiї «Обiймiть Євхаристiю III», 6-го листопада 1999, р.

    Моя дружина, Джiаванна i мої четверо дiтей - 12-илiтня Стефанiя Анна, 9-илiтня Анжела Надiн, 7-илiтний Христофор Джозеф i 6-илiтнiй Шон Ґреґорi - всi були присутнi в той святий день. Вони радо слухали особистi свiдчення про чудеснi оздоровлення. Ми всi з великим хвилюванням брали участь в цьому повному вiри святi. Мене глибоко дiткнули слова монсiньйора Ричарда Каррола, як також проповiдь преосв. владики Романа Даниляка. Цей день, як виявилося пiзнiше, мав залишити в моєму серцi незабутне враження. Ми, в нашому мiстi Лондонi, були благословеннi тим, що мали дуже доброго священика, отця Джозефа Фiнна, але щоби провести хоч один день з владикою Романом Даниляком було для мене мрiєю понад всякi сподiвання.

  Я завжди мрiяв провести день iз людьми, якi люблять Пресвяту Євхаристiю так, як я. Я не мiг дочекатися суботи, 6-го листопада, щоби могти почути повнi вiри розповiдi про особистi оздоровлення. Я хотiв своїм дiтям показати, як то сила вiри може перемогти недугу. Цей день перевищив усi мої сподiвання. Усi ми неодин раз в цей день мали сльози в очах. Я не тiльки чув, як люди дякують Богу i хвалять Його, але я мав дiйсне вiдчуття присутности Святого Духа.

    Не знаю, як це описати, але постараюся якнайкраще. Їдучи на свято, я надягнув темнi окуляри, бо дорога з Лондону провадила на схiд. I так я опинився в церквi у темних окулярах. Я сидiв по лiвiй сторонi катедри. Пiзно по полуднi, около 4 - 4:30 години, сонце хилилося до заходу. Воно почало свiтити крiзь вiкно i менi було тяжко бачити бо, на такий похмурний день, сонце було дуже ясне.

    На передi церкви, д-р Пеґґi МекҐiнтi починала свою розповiдь, як вона запiзнала д-ра Рожелюка на з'їздi в Мiннеаполiсi. Тепер вона говорила про групу своїх приятелiв-п'ятидесятникiв. В той момент я, все ще в темних окулярах, глянув на сонце. Воно посувалося з боку на бiк по небi. Я вiдвернув погляд, бо не хотiв, щоби мої дiти подумали, що розповiдь Пеґґi мене не цiкавить. Тодi ще раз глянув крiзь вiкно. Цим разом сонце виглядало матово спокiйне, мовби вiтання з небес. Я зняв темнi окуляри i вдивлявся в сонце.

    Треба менi сказати, що я любитель тiнi, я сонця уникаю. Але це було щось таке гарне, що я може двi хвилини насолоджувався ним. Вкiнцi, я вiдвернув погляд лишень для того, щоби мої дiти не подумали, що я знуджений подiями дня.

    Тодi я подивився на д-ра Рожелюка i Пеґґi, але обличчя Пеґґi я бачити не мiг. Я взагалi його не мiг бачити. На головi в д-ра Рожелюка сторчало кiлька волосинок. Хоч цiлий день вiн був добре причесаний але в той момент я бачив, як на долонi, кiлька волосинок не на мiсцi. Я думаю, що Марiя  (яка читала за Донну Лi), стояла там також i її я також бачив виразно. Обличчя Пеґґi, натомiсть, було приховане чимось, що нагадувало округлу кулю, хоч вiд шиї вниз я бачив Пеґґi цiлком виразно. Що це таке могло бути? Це ж Пресвята Євхаристiя! Оплаток! Коли вона говорила, я бачив Пресвяте Тiло Христове! Зняв окуляри ... надiв окуляри - без рiзницi, обличчя не було видно. Але д-ра Рожелюка я бачив цiлком виразно.

    В той час Пеґґi розповiдала, як то вона розказувала приятелям про оздоровлення д-ра Рожелюка через посередництво Матiнки Божої, як то її приятелi вiдповiли, що це робота диявола, чи щось подiбного.

    Я   знову глянув на сонце, але це вже не було сонце. На його мiсцi був величезний оплаток - частиця. Не така бiла, як колись давно, але така, як тепер вживають на Св. Лiтургiї - ясно коричнева. А все таки, це була Гостiя, з вiдбиткою печатки на нiй. Гостiя в небi! Своїми власними очима, 6-го листопада, 1999-го року, в Катедри Преображення Господнього, я бачив Пресв. Євхаристiйну Гостiю в небi i на обличчi д-р Пеґґi МекҐiнтi.

    Своїй дружинi я в той час нiчого не сказав. По дорозi до дому я нiкому не говорив про моє чудо сонця. Може треба менi було сказати своїй дружинi, бо вона одне тiльки думала, як глупо я виглядав у церквi в чорних окулярах,  та ще й задивлений в небо!

    Можна подумати, що це кiнець мого оповiдання. Але нi. Пiсля Св. Лiтургiї й мирування, Владика Даниляк попросив д-ра Михайла й Олену Рожелюкiв пiдiйти до переду з їхнiми медаликами, на яких вiдбитий поцiлунок Матiнки Божої. Вiн запрошував усiх, хто схоче, пiдiйти поцiлувати медалики. I ми також пiдiйшли. Я не дуже хотiв пiдходити, але моя 12-илiтня Стефанiя сказала менi,: « Вiзьми Шона ». Моя дружина подивилася на мене зi сльозами в очах i сказала, «Шон справдi потребує сцiлення». Вона зi Стефанiєю увесь день молилися за Шона, нашого наймолодшого синка.

    Я був передостаннiй в черзi до д-ра Рожелюка,. який виглядав дуже виснажений. Я сказав д-ру Рожелюковi, що моє життя було повне благословення, але що син мiй, Шон, потребує помочi вiд Матiнки Божої.

    « Прошу - я сказав - мiй син Шон не говорить.» А поцiлував медалик, а мiй син нахилився i також, без вагання, поцiлував медалик. Я дивився прямо в очi д-ру Рожелюковi. На Шона я не дуже звертав уваги. Я тодi сказав: «Я дякую i мiй син, Шон, вам дякує, бо вiн не говорить» (Примiтка вiд д-ра Рожелюка - Я дуже добре пригадую собi цей момент i Шон в той час заговорив до мене. Я тодi звернувся до батька i сказав йому але, мабуть, вiн мене не чув.) Коли ми верталися назад на свої мiсця, я ледве встигав за Шоном.

    Я вернувся на своє мiсце. Вiдправа закiнчилася, а я не хотiв їхати до дому. Було вже пiсля восьмої год. вечора. Ми вже були там цiлий день а тут я зi своїми чотирма дiтьми помагаю складати крiсла. Шон був зовсiм не свiй. Моя звичайно соромлива дитина, що вiд нас на крок нiколи не вiдходила, тепер радiсно всюди бiгала, складала крiсла, подаючи їх зовсiм незнайомим особам, - щось чого вiн ранiше нiколи не зробив би! Вiн тепер зовсiм не боявся людей. Вiн виглядав дуже щасливий. Нiхто з дiтей не був нечемний.

    Пiсля нашого повороту до дому, ми мали все бiльше й бiльше несподiванок вiд Шона. Наш Шонi повинен був бути в першому класi але його залишили на постiйно в передшкiллi. Часами вiн занимається в молодшому передшкiллi  (джуньйор кiндерґартен), часами в старшому передшкiллi (сеньйор кiндерґартен). Вiн завжди мав труднощi з навчанням. Лекцiї з мовними патологами не змогли навчити його говорити. Алфавiт i числа вiн взагалi не мiг вивчити. Експерти в дiлянцi освiти для дiтей з особливими потребами, якi його провiряли й працювали з ним, сказали, що Шон завжди буде вiдставати. Вiн завжди буде мати труднощi в життi. В найкращому випадку, вiн буде на марґiнесi. Вiн завжди потребуватиме особливого догляду i помочi.

    З того часу, коли ми повернулися iз Мiсiї « Обiймiть Євзаристiю III », Шон сам почав говорити. Вiн також здивував свою вчительку особливої освiти, бо тепер вiн вивчає все з невимовною швидкiстю. Вiн раптом розцвiв як надзвичайно бистра дитина! За цi останнi кiлька коротких мiсяцiв, вiн уже встиг догнати свiй нормальний академiчний рiвень, т.т. перший клас. Його вчителi не можуть повiрити, як швидко вiн прогресує.

    Я з Джiяванною й дiтьми знаємо, що це через отриманi ласки вiд медалика доторкненого поцiлунком Матерi Божої, що наш Шон так далеко зайшов. Коли я сказав своїй дружинi, що мушу цю iсторiю записати, вона вiдповiла, «Ти цього не можеш сказати. Шон ще не зовсiм гаразд!» Але мiй Шон уже зробив великий поступ. Своєї радости i вдячности дальше стримати я не можу.

    Сьогоднi якраз половина Великого Посту. Я не зможу святкувати Великодня, не поклавши цi слова на папiр. Шон i моя сiм'я прославляють дiла Матерi Божої. Ми мусимо вiдкрити свої серця i розказати це другим. Бiльше всього, вiддаю дяку Пречистiй Дiвi за оздоровлення. Вона дотримала Своєї обiцянки, яку Вона дала в Ґарабандалi, що через Її поцiлунок, Її Син Iсус творитиме багато чудес по всьому свiту. Дякую, Благословенна Матiнко, дякую, дякую!

Франк Е. Удовiк
Лондон, Онт., Канада
30. березня, 2000 р.




Дорогi д-р Михайло i панi Рожелюк:

    Як я обiцяв, так i висилаю знiмку нашої сiм'ї, яка помiщена в довiднику нашої парафiї Сент Джордж (1999 р). (Шон сидить спереду, посерединi). Знiмка Шона - це шкiльна фотографiя. Сьогоднi свято Пресвятої Тройцi; я просто не мiг вислати знiмку в звичайний день.

    Багато християн не вiрить в Пресвяту Тройцю; багато католикiв також не розумiють поняття - Три Особи в Одному. Тому в такий день, як сьогоднi, я бажаю вислати Вам фотографiї. Не можу висловити, який я щасливий задля могутностi Святого Духа.

    Я хочу, щоби цi знiмки вживалися для того, щоби надхнути людей слабкої вiри про силу Пресвятої Тройцi. Я безмiрно благословенний, що маю люблячу дружину i четверо дiтей, якими керує вiра i молитва.

    Даю Вам дозвiл опублiкувати мою iсторiю й фотознiмки. Нехай Вас Бог благословить у Виконуваннi Його працi а нашi молитви будуть з Вами у Ваших майбутнiх подвигах. Будемо прославляти Богородицю, щоби благословила активнiсть Ваших мiсiй. Нехай Вона обсипає Вас усiма потрiбними ласками. Хай Вас Бог благословить.

Франк Удовiк
Лондон, Онтарiо, Канада.



backtop