д-р Михайло Рожелюк

"Нехай Вам розкажу решту iсторiї..."

    Оцими словами вiдповiла на моє "Алло" по телефону моя нова знайома, Пеґґi. Вона нарештi подзвонила пiсля кiлькох мiсяцiв, щоб розказати менi щось важливого. З нею я запiзнався в листопадi, 1995-го року, на курсах дентистiв у Мiннеаполiсi, штат Мiннесота, США. До того часу, на такi курси за межi Торонто виїжджати я не мiг, бо пiсля автомобiльної аварiї 1986 р., вiсiм рокiв знаходився у постiйних страшних болях спини. Але тепер, пiсля мого чудо-видужання в квiтнi, 1994 року, в Ґарабандалi - Iспанiя, я уже змiг поїхати на семiнар ортодонтики в Мiннеаполiс. (Див.Вiдновлене життя на цих сторiнках.)

    Вiд'їжджаючи з Торонто, поклав у валiзку число журналу "Ґарабандал" за сiчень, 1995 р., де була розмiщена стаття про моє видужання. Я не знав, чому це роблю, рiвно ж не мiг збагнути взагалi, чому беру з собою яку-небудь лiтературу про Ґарабандал. Цiллю моєї подорожi було не про себе говорити, а слухати, як iншi розказують про дентистику, про її новi дослiдження i впровадження в лiкуваннi зубiв i т. п.  Але, повернувшись до дому, менi самому було дивно розповiдати моїй дружинi Оленi, в який незвичний спосiб я звернувся до однiєї особи пiд-час курсiв . Ця людина напевно подумала, що я божевiльний, бо першi слова, якi вийшли з моїх уст, нiчим не були подiбнi до слiв, якими звертаються до зовсiм незнайомих людей. Це немов-би говорив не я. А сталося воно так…

    Була субота рано… Сидячи у великому залi, я слухав лекцiї разом з приблизно 600-700 iншими дентистами з рiзних країн. Навколо мене i в цiлому залi було ще багато вiльних мiсць, але зовсiм несподiвано хтось бiля мене сiв. Коли ця особа висувала крiсло, то замiсть звиклого привiтання, як наприклад: "Добридень, я називаюся так i так, а ви?.. Звiдки ви?"... i т. п.,  з моїх уст зовсiм несподiвано, як з ясного неба, вирвалися наступнi слова: "ЧИ ВИ ВIРИТЕ В БОГА?" Жiнка коротко вiдповiла -  "Так", а я продовжував, - "бо я мушу вам розказати, як через молитви й посередництво Матерi Божої, я видужав!"

    Це паню зацiкавило i ми почали розмову. Я коротко розказав про себе i моє видужання в Ґарабандалi. Розповiдь справдi жiнку зацiкавила i вона попросила бiльше iнформацiй. Але, так, як часу було зовсiм мало, ми домовились обмiнятися адресами i я пообiцяв їх вислати. Це була Пеґґi МекҐiнтi, лiкар-дентист iз Понка, Небраска, США.

    Повертаючись до дому пiсля двохденних курсiв, запитував себе: "Чому в такий дивний спосiб звернувся до неї?"  Ще тодi, я не знав, що Бог, на все має свiй спосiб. Але менi було потрiбно найперше переконатися в Його силi "на власнiй шкiрi", аж тодi зрозумiти,- саме БОГ керує всiм на свтi. Повернувшись до Торонта, я вiдiслав Пеґґi обiцянi матерiали про Ґарабандал.

    Пройшли мiсяцi… Пеґґi не давалася чути… Я подумав: "Напевно уже вiд неї не буде нiякої звiстки." Ta раптом - телефонний дзвiнок! I першi слова, якi я почув були, -

"Це Пеґґi МекҐiнтi. Ми запiзналися з вами в Мiннеаполiсi на дентистичнiй конференцiї. "Пригадуєте!?"  Звичайно, що пригадую… вiдповiв я, затамувавши хвилювання.

    Як же можна забути той дивний пiдхiд в який ми запiзналися!?… Це були найдивнiшi слова, якi я коли-небудь комусь говорив. Певно, що пам'ятаю! Я радiв її телефонному дзвiнку, але тепер Пеґґi захотiла розказати менi решту своєї iсторiї. Я передаю слово самiй Пеґґi, щоб вона розповiла, як все було.
 

ПЕҐҐI РОЗКАЗУЄ:

Моє пов'язання з подiями в Ґарабандалi почалося бiля трьох рокiв тому, на дентистичному курсi в Мiннеаполiс, Мiннесота, США де я запiзналася з д-ром Михайлом Рожелюком. В ту суботу вранцi я спiзнилася на семiнар, бо думала, що вiн почнеться в той самий час, що й в п'ятницю. Ввiйшовши до залу я помiтила, що свiтла були притемненi, отже я дуже слабо могла бачити, а виклад з прозiрками вже почався. Семiнар був великий, приблизно 700 дентистiв, i зал був заповнений. Менi забрало кiлька хвилин розглянутися, аж нарештi я побачила одиноке вiльне мiсце ззаду. Я уважно пройшла крiзь темний зал i сiла.

    Крiм приладiв для семiнару, я мала при собi книжку Роберта Фокса "Протестантський фундаменталiзм i вдруге-народжений католик". Книгу положила бiля себе на стiл, бо в перервi мiж лекцiями я читала. А читала її тому, що в мене був намiр покинути свою католицьку вiру, бо не була переконана, що це була Правда. В попереднiх мiсяцях до семiнару, я молилася з групою п'ятидесятникiв, якi заперечували становище Пречистої Дiви Марiї в Церквi. Хоч особливої набожностi до Матерi Божої я не мала, бо знала, що не вважаю Її рiвною Боговi, я все таки натурально i щиро Її обороняла. Одного разу я сказала своїм (так я думала) приятелям-п'ятидесятникам, що якщо Бог покаже менi, що Марiя не має участi в Правдi, тодi я залишу Її i бiльше не проситиму Її заступництва. Тодi  всi вони мене обступили, поклали на мене руки й молилися (дуже ревно, мушу сказати), щоби "Бог скерував мої кроки й пiслав менi назустрiч таких осiб, якi попровадили б мене на дорогу Його Правди." Пригадую собi, я мала сльози на очах, бо дiйсно шукала стежки, що провадить до Христа i, якщо це мало означати, що на цiй стежцi Марiї немає, я була щиро й всецiло приготовлена на можливiсть перейти в протестантську вiру.

    Кiлька тижнiв пiсля цiєї молитви, я була присутня на семiнарi присв'яченому Iсусовi й Марiї в Рапiд Сiтi в пiвденнiй Дакотi. Там, перший раз в життi, я почула iсторiю про Матiр Божу з Ґваделупе, Мехiко. Сказати правду, я чула ранiше титул "Мати Божа Ґваделупська", але думала, що це тiльки от собi щось iспанського. Нiхто менi ранiше не розказував про Хуана Дiеґо, про його плащ-iкону, нiчогiсiнько. Як менi було дивно! Тепер, пригадуючи оце все, я зрозумiла, що прецiнне знання про чудо в Ґваделупе було задержане вiд мене на той час, коли воно менi буде потрiбним, щоби втриматися на Дорозi Правди й не зблудити з-пiд захисту материнського Покрову моєї пресолодкої й пресвятої Матiнки.

    Менш-бiльш в тому самому перiодi часу, я пустилася в подорож до Мiннеаполiс, щоби, я так вважала, бiльше навчитися про ортодонтику, але:  У Бога були далеко вищi намiри. Вiн мав вислухати молитву, що мало проникнути глибоко в моє серце й душу. Бог хотiв усунути в менi всякий сумнiв i об'явити менi, що Марiя не тiльки являється безумовною частиною Правди, Вона є Матiр'ю Правди. I немає сотворiння, яке  могло б швидше й певнiше запровадити нас до Христа, нiж Вона.

Вертаюся до д-ра Рожелюка.

Як тiльки я сiла, до мене нахилився мужчина, що сидiв злiва вiд мене, якого досi не зустрiчала, i запитав, - "Чи ви католичка?" Дещо здивована, я вiдповiла, - "Так, але я католичка на Дорозi Правди." Мужчина продовжував… - "Я б хотiв вам на перервi щось розповiсти." Зацiкавлена цим повiдомленням, я вiдповiла  - "Гаразд".  Пiсля лекцiї ми ближче запiзналися з доктором Рожелюком пiд час розмови на перервi. Вiн розказав менi про вилiкування його пораненої спини через заступництво Богородицi в Ґарабандалi, як з того часу його християнське життя аж переливалося численними ласками навернень i оздоровлень, якi Бог здiйснює через медальйон, що носить поцiлунок нашої Небесної Неньки (див. Цiлованi... на цих сторiнках). Я була глибоко вражена його щирiстю й покiрнiстю. Ми обмiнялися адресами й телефонами, але говорити менi довелося з д-ром Рожелюком аж через кiлька мiсяцiв.

    Пiд час довгої, п'ятигодинної подорожi до дому в Небраска, я мала багато дечого обдумати i про що молитися. Мене сильно вразило те, як iз 700 мiсць у тому залi, менi "випадково" довелося сiсти бiля цього дентиста, який видужав завдяки заступництву Пречистої Дiви Марiї. Роздумуючи про Ґваделупську iкону-плащ, про чудесне оздоровлення д-ра Рожелюка, аж тепер я побачила: -Бог дiйсно "скерував" мої кроки. Я не могла дiждатися тiєї митi, щоб донести Правду приятелям-п'ятидесятникам, аби i вони могли порадiти разом зi мною i прийняти Марiю за свою Матiр i заступницю.

    Вернувшись до дому, я подзвонила до одного з них i з запалом подiлилася тим, що менi Бог виявив. Яке ж було моє здивування, коли вiн сказав: "Це сатана сцiлив доктора Рожелюка ". Тодi я кинула йому у вiдсiч: -"Ага!.. Значить ми молилися до Бога, а вiдповiв сатана?!.." Саме тому що вiн у всьому так покладався на Бiблiю, я попросила його, аби показав менi, де в Святому Письмi сатана кого-небудь оздоровив. Але вiдповiсти менi вiн не змiг. Тодi я зрозумiла, що коли на мене поклали руки i просили, щоб Бог скерував мої кроки й попровадив мене на дорогу Правди, їхнi серця були закритi на Його вiдповiдь, бо вони вже самi собi вирiшили, що є "Правда". Очевидно, я перестала молитися з ними, зате тепер молюся за них. Я ще далi є паломником на дорозi до Правди, але тепер я йду, мiцно тримаючись за Непорочну руку моєї Пречистої й нiжної Матерi, яка провадить мене слiдами Свого Сина, мого Спасителя, мого Бога. Я залюбилася в Католицькiй Церквi, Христовiй Нареченiй i менi ще дано особливу любов до Святiшого Отця Папи Iвана Павла II.

    Дякую, дякую тобi, моя люба Матiнко, за те, що Ти тримала мене близько Твого Непорочного Серця i захоронила вiд небезпечної дороги й перед пастками диявола. Я навiки Тобi вдячна.

В серцях Iсуса й Марiї,
Пеґґi МекҐiнтi

ДОННА ЛI...РЕШТА IСТОРIЇ

    Пiсля двох тижнiв моєї розмови з Пеґґi, коли вона розповiла менi свою прекрасну iсторiю, я подзвонив до однiєї знайомої, Донни Лi, в Нью Йорк. I вже в кiлькох хвилинах розмови, пригадав собi про Пеґґi i її надзвичайну iсторiю. Доннi я розповiв про цю подiю, - "Донна, до мене недавно дзвонила приятелька, Пеґґi МекҐiнтi..."
Далi продовжує Донна Лi:

    ..."Як, як її звати, Михайле?.. Повтори ще раз, Михайле!.. Чи ти сказав ПЕҐҐI МЕКҐIНТI?"

    "Так, д-р Пеґґi МекҐiнтi," - ще раз повторив Михайло.

    Михайло не уявляв собi, що вiдбулося зi мною, коли я почула це iм'я. Мене це вдарило, як грiм серед ясного неба . Звiдки би вiн мiг знати, що iм'я особи, яка живе тисячi миль вiд мене i яку я нiколи не зустрiчала, як стрiла прошиє моє серце любов'ю. Все моє єство виповнилося глибокою радiстю, i я голосно промовила: - "Дякую Тобi Господи! О Господи, дякую Тобi!"

    Я попросила Михайла повторити iм'я ще раз. Менi потрiбно було запевнитися в тому, що я щойно почула. Менi здавалося, що я потребувала декiлька хвилин, щоб отямитися. Опанувавши собою, я почала розказувати Михайловi, чому саме мене так зворушило почуте iм'я.

    Декiлька мiсяцiв ранiше, менi дано було одну нiч сильного страждання. Як звичайно в подiбних випадках, я спитала у Всевишнього, - "Що бажаєш вiд мене, Господи?"  Менi було сказано молитись на Вервицi за душу однiєї особи, яка була пiд атакою i у великiй небезпецi. Яка це небезпека, менi не було вiдомо, але я перейнялася почуттям жаху й нагальностi. Не знаю скiльки вервиць тiєї ночi вiдмовила, але чим бiльше я молилася, тим тяжчi були мої муки. Це був ДУЖЕ серйозний напад. Десь перед свiтанком, я почала вiдчувати полегшення в терпiннях. Дихати ставало легше, мир i лагiдна втома негайно змiнили мої благальнi молитви на молитви подяки. Ця битва - виграна! Поки я спокiйно заснула, ще встигла запитати: - "Дорогий Господи, якщо Твоя воля сказати менi за кого були цi страждання, то я б хотiла знати. I навiть, якщо б це не було в Твоїй волi, я дякую Тобi за дар цiєї ночi." У вiдповiдь я почула..."Пеґґi МекҐiнтi". Це - не звичайне iм'я, бо воно менi невiдоме. I я заснула. Наступного дня при нагодi я запитала свого дорогого мужа, чи вiн чув коли-небудь iм'я Пеґґi МекҐiнтi. Вiдповiдь була однозначна - не чув.

    Мене не перестає дивувати, як Господа не можливо перевершити в щедростi. Цим хочу сказати:.. "кожна молитва є вислухана, кожний дар самопожертви є прийнятий, кожен день принесений в жертвi за надолуження є отриманий...кожна жертва нашої працi, забави, обов'язкiв, радостей, слiз, смiху, причастя, слабостей, все це вживається в поточнiй працi вiдкуплення."

    Менi не треба було знати iменi, ... але його менi дано.

    Менi не треба було знати деталiв цiєї боротьби, ...але менi було сказано.

    Менi не треба було пiдтвердження, ...але все таки воно прийшло, як дарунок, у формi приятеля. На карточцi написано, "Люблю тебе, моя дитино, i дякую тобi." Господа в щедростi НЕ перевершити!

    Тому то ще раз хочу сказати, - "Я вдячна Тобi, Господи."

Донна Лi

    Ми дякуємо Господу в особливий спосiб за те, що Вiн пов'язав нас оцим чудом Його опiки. Три особи, якi одна - одну не знали. Три особи, як живуть в рiзних кiнцях континенту. Три особи - хоча i рiзнi, а все таки в Ньому, як одне цiле. Ми знаємо, що Вiн усiх нас безмiрно любить. I Його милосердя, Його любов, Його опiка неперевершенi. Вiн дав Пеґґi неперевершений знак, через мої першi слова до неї: "ЧИ ВИ ВIРИТЕ В БОГА?" i показав їй, якою важливою є Богородиця в нашому життi бо саме через Її посередництво я видужав. ОСЬ ТАКА Є РЕШТА ЦIЄЇ IСТОРIЇ.

Ми всi троє, д-р Пеґґi МекҐiнтi, Донна Лi i я, д-р Михайло Рожелюк ставимо свiй пiдпис пiд цим документом, стверджуючи його правдивiсть i точнiсть, 26 сiчня 1999 року.
 

Переклад з англiйського оригiналу Олени I. Рожелюк

Корекцiю здiйснив Федiр I. Даниляк