ЄВХАРИСТІЙНЕ ЧУДО В КОРЕЇ

           З світанком приходить день з своїми клопотами, надіями і таємними сподіваннями та із заходом відходить, так прокладаючи  крок за кроком дорогу у майбутнє. І  паралельно з тобою, ще десь в іншому куточку планети, так само день за днем  хтось iде по дорозі  духовних пошуків,  маючи десь глибоко в душі затаєну мрію знайти спільників і однодумців, попросту, супутників, які розуміють всі труднощі мандрівника у цьому житті, бо важко в дорозі без підтримки. Це справді чудо, коли люди йдучи, здається, паралельними дорогами, які ніколи не перехрещуються, нарешті, всупереч усім  законам фізики цього буття, неймовірним чином зустрічаються. Так як, наприклад, український католицький єпископ Роман Даниляк познайомився з корейською ясновидицею Юлією Кім. Напевно, навіть у  своїх насміливіших мріях не міг він собі уявити, що колись йому доведеться побувати в країні пагод, лотосу, рисових полів, екзотичних лісів – Південній Кореї. Та те, що неможливе в людей – можливе в Бога…


    Прибули ми до Кореї 14 вересня 1995 року. Позаду дорога до Сеулу. І от, нарешті, на летовищі в Кванґчу  нас очікувала  Юлія Кім. Я познайомився з нею ще у 1991 році в Пітсбурґу (США). В жовтні 1994 року ми знову відновили наше давнє знайомство. Саме тоді Юлія запросила мене в гості до себе в Південну Корею на відзначення  десятилітнього ювілею чуда, коли  в її хаті статуя Пресвятої Богородиці  спочатку почала плакати і плакати кривавими сльозами, а потім мироточила. Було це  30 червня 1985 року. Справи мене затримали і я не зміг приїхати безпосередньо 30 червня 1995 року, а лиш у вересні з малою групою паломників. Отож тільки ми зійшли з літака, як  Юлія мене обняла і в мить мене огорнув  запах троянд, який постійно супроводжував Юлію. Приїхавши до Нажу, ми відразу прийшли до каплиці на честь Пресвятої Богородиці, яку спорудила Юлія з чоловіком Юлієм. Нашого приїзду вже очікувала велика  громада корейців, майже двісті чоловік. Разом ми молились  до опівночі.  Наступного дня, у п’ятницю, 15 вересня, підвечір нас посадили в машини і повезли на плато серед високих гір Нажу, щоб відправити Службу Божу.

    Священики, як годиться,  підготували велику білу гостію і ще декілька малих частиць разом з вином для  Євхаристії. Нас трьох священиків  співслужили Службу  Божу. Вже смеркало. Ми закінчили  відправу при світлі автомобільних фар, бо вже стемніло. Після Служби  Юлія підійшла до мене і запитала: “Я бачила веселку у нічному небі під час освячення. Щоб це могло означати?”  Через нашого перекладача я пояснив Юлії про веселку. Якщо ми звернемося до Святого Письма, то  після великого потопу Бог вказав на  веселку, як на символ, що має нагадувати про першу угоду Божого миру і благословення, яку Він уклав з оновленим людством. Натомість Служба Божа – це пам’ять про останню угоду-заповіт, яку Господь уклав через Жертву  Свого Сина і вічну чисту жертву Євхаристійну.

    Для мене це було завершенням дня. Весь час я очікував нагоди, коли  відправлю Службу, але не з думкою, що стану свідком чуда, а щоб справді принести Євхаристійну Жертву.

    За весь тиждень я тільки один раз розмовляв з Юлею через  перекладача Рафаїла. Я жив в Нажу  хвилина за хвилиною, не знаючи, що мені принесе цей день чи інший. Я не міг нічого планувати.

    П’ятниця, 22 вересня 1995 року виявилась святковим днем. Наші господарі запросили отця Фінна і мене, владику  Романа, на рибу в ресторані на узбережжі Тихого океану. Юлія і невеличка громада, яка жила з нею в Нажу, захотіли відзначити наш приїзд. Пригощали нас корейськими стравами, зокрема сашімі - на дрібно порізана сира риба - і свіжозловлений восьминіг так, що шматочки його ще ворушилися. Після обіду ми сіли у машини і знову вирушили у мандрівку. А я постійно тільки про те й думав: коли ж я  нарешті відправлю Службу Божу. Вже після четвертої години пополудні ми виїхали на високу рівнину, плато, серед мальовничих гір. Я зрозумів, що тут ми і будемо знову правити Службу Божу.

    Зі мною приїхали два священики, о. Йосиф Фінн з Канади та о. Алоїз Чанг з Кореї. Вони співслужили мені на Літургії, на якій було шістнадцять вірних корейців-католиків, які прийшли разом з Юлею Кім. 

    Жодна фантазія не спроможна описати той другий бенкет, який Христос і Богородиця тим часом готували для нас. Небесна аґапа, Євхаристійний бенкет, під час одного з найбільших чуд, які вчинив Господь за двадцять століть існування Церкви. Перед нашими очима освячена гостія і вино перетворились у живе Тіло, точніше саме Серце, і Найсвятішу Кров Ісуса Христа, через заступництво Його Пресвятої Матері.

    Усі ми прийняли Євхаристійне Тіло і Кров Ісуса Христа, але в устах Юлії євхаристійна гостія-оплаток  перетворилась у дійсні види Тіла і Крові. Усі ми відчували смак гостії і вина, коли  прийняли святе Причастя. Ми вірили, що це власне і є справжнє Тіло і Кров Христа в Євхаристії. Через Службу Божу ми були поєднані з Живим і Прославленим Христом, Який на Престолі оновлював Свою Містичну, але дійсну Жертву, приносячи Себе як Божественну жертву із Своїм містичним Тілом-Церквою Небесному Отцеві.

   А Юлія відчула смак дійсної Крові і дійсного Тіла, що набубнявіло і рухалось в її устах, а також  сильний запах крові. Отець Йосиф Фінн сидів за престолом на віддалі метра від Юлії і бачив, як біла гостія перетворювалась у багряне живе тіло. На устах Юлії вид неквашеного хліба перемінився у вид Тіла, а вид вина у вид Крові. 

    Присмерком, о п’ятій тридцять, у ту незвичайну п’ятницю ми дивились на Живе Тіло, що кривавило на її язиці, і кров, яка наповнила уста і проступала на губах. Один  корейський мирянин  Себастіян  прибув на  святкування, на цю Службу і під час святого Причастя  виміряв товщину тієї гостії, що перетворилась в устах Юлії. Він мав при собі паличку, яку підніс до її уст. Гостiя-серце була майже п’ять міліметрів завтовшки.

    Пізно ввечері того ж самого дня, 22  вересня  1995 року, мені передали  фотографії  з Служби Божої, яку ми тільки-но відслужили кілька годин ранiше на імпровізованому престолі, який Юлія Кім спорудила з друзями на плато.  На фотоґрафії -  Юлія Кім, сорокадев’ятилітня корейська мама і бабуся, яка від прадідів була будисткою за вірою, але за переконанням прийняла католицьку віру і охрестилася. З фотографії видно, як під час Причастя оплаток на її язиці перетворився у багряне живе тіло, що було схоже на людське серце. Ми збагнули справжню велич того чуда тільки тоді, коли подивились на фотографії, в яких  добре видно, що гостія перетворилась у Живе Серце.

    У листопаді, того ж таки 1995 року я показав ті фотографії  дитячому лікарю Гелен Адамс. Вона відразу підтвердила, що тіло у формі серця на фото - справді серце немовляти. Вона також підтвердила, що вигляд ліній вен та деякі інші ознаки вказують на те, що це дійсно людське  серце, дитяче.

    Це – перший раз, коли людські очі побачили живе Серце Господа Нашого і Спаса Ісуса Христа, те Серце, що настільки полюбило світ, що принесло Себе у Жертву, для того, щоб ми могли жити і не бути навіки втраченими.

    Серця всіх, хто був присутній того пам’ятного вечора, сповнились однаковими почуттями: ми стали одним серцем, однією думкою.

    Тільки через два місяці, у листопаді, коли я нарешті отримав текст послання Ісуса до Юлії під час того її чудесного  Причастя, ті слова Ісуса підтвердили те, про що я раніше тільки здогадувався:”Моя Мати у цій хвилі об’являє Моє Серце єпископові…”

    Те, що ми бачили того вересневого вечора -  було дійсно Серце Ісусове. Спочатку в Кореї, а потім у Канаді, коли я показував фотографії з тих подій, люди по-різному реагували на них: від зневіри, цинізму і байдужості – з одного боку, до - мовчазного подиву цій небесній містерії, що стала виявом віри в Євхаристію у Католицькій Церкві, таїнства священства, навернення і християнства взагалі.

    Мені довелось почути різні висловлювання:”Яка гидота”, “Це фотограф спеціально все так підтосував”. Закидали Юлії, як їй вдалося непомітно підмінити гостію шматком м’яса? Заперечували, що це є приватна об’ява і ніхто інший не повинен у це вірити. А інші говорили навпаки.

    Перед нашим від’їздом з Кореї, корейські бізнесмени запросили декого з громади Юлії на зустріч зі мною у Сеулі. Господиня дому була будисткою. Вона вже дещо знала про християнське католицьке вчення, але коли вона почула мою розповіть, і побачила знимки і відео, то того дня вирішила прийняти хрещення в Католицькій Церкві. Її приятелька кореянка-методистка відразу повірила в це чудо, бо воно відповіло на всі її питання і розвіяло сумніви про католицьку Євхаристію і безженне католицьке священство, целібат.

    Натомість священики, богослови, єпископи і деякі католицькі вірні, яким я показував ті фотографії – не  повірили, і тому вигадували усілякі богословські теорії,  залишаючись або байдужими, або переляканими  цим новим об’явленням.

    “Це - моє Тіло, це - Моя Кров”’ – сказав Ісус, розламуючи євхаристійний хліб і роздаючи своїм апостолам, коли на Тайній Вечері Він виконав те, що обіцяв під час помноження риби і хліба на березі Генезаретського озера. Ісус є Хлібом Життя. 

     “Хто прийде до Мене не голодуватиме, хто повірить у Мене не матиме спраги ніколи”(Ів.6, 15).

     Ісус п’ять разів повторював і підкреслював, що Його Тіло – правдива пожива, а Його Кров – правдивий напій для Вічного Життя. Хто їстиме Його Тіло і питиме Його Кров, матиме Життя вічне у собі, і Він воскресить його в останній день.

     Богослів’я і доктрина Католицької і Православної Церков по сьогоднішній день навчають одного й того ж самого: хліб і вино перетворюються у Тіло і Кров Христа. Ця обітниця Христа видавалася безчестям для жидів і глупотою для народів. Такою її бачать ліберальні католики, богослови, деякі вірні, навіть дехто з священиків. А протестанти і по сьогоднішній день вважають її ганебною.

    Слова Христа виразні і недвозначні. Він їх ніколи  не відкликав. Коли фарисеї і саддукеї відійшли від Ісуса і лише його дванадцять апостолів залишились, тоді Він звернувся до апостолів із запитанням: ”Чи і ви мене покинете?”

    З берегів Тиверіадського озера Ісус дивиться крізь віки в наші дні. І бачить як ті, хто пізнав Його через Його Церкву сьогодні відвертаються від Нього із зневірою і недовір’ям. Його серце сповнене болем і з докором, звернене до неомодерністів,  інтелектуалів у Церкві: “Чи і ви Мене покидаєте?”

   У тих словах до Юлії Він виливає всі почуття Свого Серця: ”Багато церковників, навчаючи  про Мене використовують складні аргументи і  мудрування і забувають, що Євхаристія – Моя істинна сутність і захоплююча простота Моєї Євангелії, яку Я проголошую. Так чинити, то наче обкидати болотом простий люд.”

    З тих, хто бачив фотографії корейського чуда, чув про нього, бувають і такі, що висувають  безглузді богословські аргументи; покликаються на постанови Тридентського Вселенського собору, який ствердив, що в Євхаристії Христос перебуває незмінним і прославленим Тілом, і потім запитують: як може Євхаристія кривавити чи перемінюватися в живе криваве тіло. А тим більше у живе серце? Зрештою: яка доцільність такого чуда? Історія Церкви налічує більше як 160 офіційно визнаних євхаристійних чуд. Розповім  лише про два: чудо в Ланчано і Болсена  обидва в Італії.

    На початку УІІІ-го століття монах-василиянин  в Ланчано, (біля К’єті, Італія) правив Службу Божу. Після освячення його мучили сумніви чи справді присутній Ісус під видами хліба і вина. У нього на очах гостія  по краю кола перетворилась у живе тіло, а в центрі залишилась у вигляді оплатка. Освячене вино перемінилось у багряну кров, яка з часом згорнулась у п’ять маленьких грудочок.

    Та гостія і кров зберіглись і по нинішній час. Папи свого часу підтвердили  правдивість того чуда. У наших днях Апостольська столиця запросила науковців провести лабораторні дослідження. Газета “Оссерваторе Романо” від 3 квітня  1971 року опублікувала висновки досліджень. Вчені стверджують, що кров – дійсно  людська кров, а тіло – дійсно людське тіло з тканин серцевого м’яза – міокарда. Та гостія і кров належать одній особі – це чудо вже триває 1200 років. Папи Лев Х, Клемент Х і Лев ХІІІ підтвердили правдивість чуда і культ почитання чудесної гостії з Ланчано.

    Друге чудо – подія з життя невідомого ієромонаха Петра з Праги (Чехія), але був в Італії. У період євхаристійних суперечок у ХІІІ столітті ієромонах Петро правив Службу Божу при головному престолі у церкві св. Христини у Болсена в 1263 році. І йому не давали спокою сумніви про правдивість Євхаристії. Він далі правив, і вимовляючи слова освячення над гостією, підніс її вгору. Неквашений хліб перемінився у живе тіло, що дуже сильно кривавило. Вістка про це  дійшла до Риму і Папа Урбан УІ , що перебував неподалік у місті Орвієто просив принести йому чудесну гостію. Сам місцевий єпископ ніс чудотворну гостію. Папа поспішив йому на зустріч. Зустрілися вони на мосту Сонця при в’їзді в Орвієто. Папа впав на коліна, щоб адорувати Євхаристійного Господа, криваве Євхаристійне Тіло, яке лежало на елетоні. Цей елетон зберігся для почитання вірних у соборі в Орвієто до нинішніх днів.

    Наступного року, в серпні 1264 року, Папа встановив свято Божого Тіла і попросив святого Тому з Аквіну написати службу свята. Пісні-гімни "О Салютаріс Гостія" і "Тантум Ерго", написані святим Томою. Церква визнала правдивість цих євхаристійних чуд і багатьох інших. І в нашому десятилітті вона визнала чудо кривавлячої Євхаристії у Венесуелі та  в інших місцях.

    Чудо, свідком якого я був, було десятим Євхаристійним чудом по рахунку в житті Юлії. Напочатку з’являлися на плівках фотоґрафій зображення Євхаристії або чаші на синьому тлі, в тому місці, де стояла статуя Богородиці в Нажу, але це було видно тільки на фотографіях, які робили люди. Потім кілька разів, коли Юлія причащалася, гостія перемінювалась у кривавляче тіло. У листопаді 1994 року архиєпископ Джованні Булайтіс, Папський  пронунцій в Південній Кореї, бачив як невидима рука ( св.Михаїла, як потім пояснила Юлія) клала велику гостію їй в уста. Невдовзі архиєпископ Булайтіс повернувся до Риму, щоб докладно доповісти Папі про події, свідком яких він був.

    31 жовтня Юлія розмовляла наодинці з Папою, а також  була присутня на Службі Божій, яку він відправляв. Коли Папа поклав гостію в уста Юлії, то вона вдруге перемінилась в живе Тіло дитячого серця.

    Богослови висловлювали ще інший сумнів, що перешкоджав сприйняттю цих чуд, а саме: яка їх мета? Тут мусимо запитувати у Самого Творця тих чудесних подій, а не Юлію чи мене. Бо хто ж ми є, - творіння, -  щоб розказувати Творцеві тих чудес, Ісусові в Євхаристії, що Він має чинити з євхаристійними чудами. Від великого співчуття до нас і до багатьох з тих, кому непереконливим видається католицьке вчення про Євхаристію, сам Ісус подає  небесне підтвердження, що Євхаристія є дійсно тілом і кров’ю Христа під видами хліба і вина. В Нажу Ісус спочатку подав нам чудо плакучої кров’ю статуї Богородиці, починаючи з 30 червня 1985 року, а тепер через євхаристійні чуда Він підтверджує правду католицького вчення про Євхаристію і одночасно підтверджує всі послання, які подає нам через Юлію. Небо суворо нагадує людству і закликає до покаяння, щоб ми повернулись до джерела божественного Милосердя поки ще не пізно. Небесні чуда, а особливо євхаристійні, - це останній заклик Божого Милосердя. Ісус по правді хоче прощати і спасати нас. В цю останню годину, коли світ втрачає віру, коли поширюється безбожність, -  над нашою землею зависають страшні кари. Особливо над тими, хто, не повіривши, себе називає католиком і християнином.

    Звертаючись до Юлії, Ісус докоряє священикам:”Якщо б Мої священики, які щоденно правлять Службу Божу, справді вірили і намагалися переживати Мою присутність усім своїм серцем, вони почали б жити захоплюючим і чудесним таїнством  Божої присутності. Численні душі були б освячені і почали б жити у Моєму милосердному Серці ласкою, що є понад будь-яку уяву”.

     Ісус оплакує наше розумування і брак живої любові: ”Багато священиків, які проповідують, що Я поправді живий в Євхаристії, що Я присутній Тілом і Кров’ю, душею і божеством, - самі насправді Мене не знають,”- завершує Ісус, - “Поспішайте, щоб жити життям побожним через молитву, жертви, покуту, щоб змогти осягнути повну перемогу. Чиніть діла покути за огидні гріхи богохульства. Майте милосердя до Мене і Я буду мати Милосердя до вас. Сучасне безладдя мучить мене. Воно ранить Моє Серце і безперестанку ранить Серце Моєї Непорочної Матері”.

     Юлія розповіла, що під час Служби Божої, яку правив Папа, Богородиця сказала:”Ті видимі зміни в сьогоднішній Євхаристії підтверджують, що Ісус прийшов до вас через жертву святої Євхаристії, яка є жертвою на Голгофі, щоб обмити гріхи світу у Його Найсвятішій Крові… Нехай всі знають, що Ісус Господь є дійсно присутній під час Жертвопринесення на Службі Божій.”

    Ми віримо, що кожна частиця і кожна краплина вина освячені, перемінюються у Тіло і Кров Господа.

    У Нажу сталось ще інше чудо. Першим чудом було, коли субстанція вина і хліба перемінилась у субстанцію Тіла і Крові Ісуса Христа. А друге - самі види хліба і вина перемінюються у види Тіла чи Серця і Крові, які також є знаками  присутності Христа в Євхаристії. Всі ці надприродні явища може здійснювати  лише Сам Господь  в Таїнстві Євхаристії.

    Ісус забажав перетворити  гостію - символ божественного хліба Життя - в символ  любові Його Серця. У ХУІІ столітті Христос об’явив Своє Серце св. Маргареті Марії Алякок, як об’явлення таїнства любові. У наші дні Ісус хоче об’явити нам Своє Живе Серце, що настільки нас полюбило і через ту об’яву власного Серця Він об’являє вічну і живу любов Пресвятої Тройці, яка віддає Себе нам через воплоченого Ісуса. Ісус – воплочене Слово Боже, повнота любові, наче одне велике серце.

    Його бажанням є перебувати в нас, і щоб ми перебували у Ньому, так як він перебуває в Отці, а Отець в Ньому у Своїй любові. І тим є Ісус в таїнстві Пресвятої Євхаристії.

    Сучасний італійський містик Марія Валторта (1887-1961) описує це таїнство любові у своєму творі "Поема про Богочоловіка". Вона  вкладає в уста святого Івана Богослова  натхненні Провидінням слова про таїнство Христа Воплоченого Сина Божого: "Ти перебуваєш в лоні Вогню Палаючого, віковічної любові Найсвятішої Тройці, Її природи, Її найглибшої сутності… Ти є другою особою невимовного таїнства, яким є Бог, яке я збагнув, тому, що Господь Сам мене наблизив до Себе… Ти – Син Божий, ти подібний до Отця. Ти – Бог, як і Дух Святий. Ти є центром  Пресвятої Трійці. Тому, якщо б Ти не був Любов’ю Отця і Любов’ю для Отця, тоді не було б Любові, Божественної Любові. І Божество не було б Триєдиним, бо Йому бракувало б основного атрибута Бога – Його Любові."

         …Ось та любов, яка віддає себе тим, хто бажає прийняти
 Євхаристійне Серце Ісуса -  Божественну жертву любові.

+ Роман Даниляк, титулярний єпископ Нісси
Рим, 1 серпня, 1999 р. В день Перенесення Чесного і Животворящого Хреста.

Літературне редагування мови – Галина Доманська, журналістка