IV

   У 1947 році, Джоуі Ломанджіно втратив зір і нюх в наслідок аварії, що перетяла йому очні й нюховий нерви. Після довгого й болячого періоду пристосування, він вийшов в 1961-му році успішним бизнесменом але від праці перевтомленим. Йому лікар порадив віддихати в Европі, і він залишив свій дім у Линденгурст, Нью Йорк і з свояками поїхав відвідати вуйка в південній Італії.

    Джоуі в той час не був дуже побожним і тільки завдяки вуйковій наполегливості погодився на довгу автомобільну подорож, що закінчилася в Сан Джіованні Ротондо, де жив стигматик, отець Піо. Цього монаха- францішканця, що носив рани Христові на руках, ногах і в боці, поважали, як живого святця. Але Джоуі не передбачував особистої зустрічі. Після Св. Літургії, він найшовся в кімнаті з деякими інтими мужчинами, щоби прийняти благословення Отця, коли той буде йти мимо.

    Як отець Піо увійшов в кімнату, ми всі клякнули, щоби прийняти його благословення і о.Піо входив зліва через передню частину кімнаті. Нагло я почув ворушення колін і не знав, що діється. Отець Піо обіймав мене руками і почав цілувати мене в чоло. Він сказав, "Джоуі, я такий радий тебе бачити." А мій вуйко сказав мені, що це отець Піо мене обнімає а мені забракло слів, бо я був чи не останнім там і ніхто не знав, що я там буду, навіть і я сам не знав, що йду до отця Піо.

    Це зробило велике враження на Джоуі і два роки пізніше він вернувся до Сан Джіованні. Цим разом він рішив піти до сповіді до отця Піо.

    Я ввійшов до отця Піо до сповідальниці й клякнув на клячник а отець Піо сидів передо мною. Він взяв мене за руку ось так і я стрепенувся бо я думав про американську сповідальницю з решіткою. То коли я клякнув і отець Піо тримав мене за руку, він сказав мені по-іт алійському, "Джоуі, сповідайся." І, сказати правду, мені було стидно бо я не провадив правильного життя і я був просто приголомшений. Я не знав, що сказати. То отець Піо взяв мене заруку отак і сказав, "Сповідайся!" І знову, мені було просто дуже тяжко говорити до нього.

    А тоді, чистою англійською мовою він каже мені: "Джоуі," він каже, "чи ти пам'ятаєш як ти був у барі з жінкою, що звалася Барбара, чи ти пам'ятаєш гріхи,що ти поповнив?" І чистою англійською мовою він пішов по листі, кажучи мені, з ким я був, де я був і які гріхи поповнив. Очевидно, а зіпрів, але я мав від Бога ласку усвідомити собі, що якщо мені треба було це все перенести, щоби бути щасливим, то воно того варте. Я справді вірив, що отець Піо може мені помогти. Тому, очевидно, коли він дійшов до кінця моїх гріхів, а це мені здавалося, як тисяча років, він сказав мені по-італійському: "Чи ти жалуєш?" І я сказав, "Так, отче Піо."

    Тоді він дав мені розрішення а мені очі почали крутитися в голові; я почав терти очі отак; мені голова крутилася і я ввесь час тер очі а голова не переставала крутитися. Тоді раптом мені ум сильно-сильно прояснів і він підніс мені до уст отак свою стигматами поранену руку.

    Я поцілував стигмати, а він мене легенько вдарив в лице і каже мені по-італійському: "Джоуі, трошки терпеливости й трошки відваги і ти будеш гаразд." Мені було 33 роки, а я чувся, якби я мав 16. Я мав сильну постанову поправи. Я жалував за всі гріхи, що я в своєму житті поповнив. Я почував себе так добре, таким чистим, що я не -хотів спілкуватися з ніким, бо я боявся, що самим тільки говоренням втрачу ту ласку, що я одержав.

    Але на Джоуі ждала іще одна ласка, коли він знову клячав із другими мужчинами, щоби отримати благословення отця Піо.

    Коли я був поранений ось тут у 1947 році, я втратив нюх і все це було зашито, а тут впоперек чола на сім сантиметрів проломано; я не тільки втратив очі але й втратив нюх. То коли я клякнув, щоб прийняти благословення від отця Піо, я почув запах рож, що виходить із крови з його рук. Коли я почув той запах, я стрепенувся і кинувся назад до стіни з руками піднесеними отак, щоби себе забезпечити. Я не знав, що це таке.

    Отець Піо відтягнув мою руку й сказав мені по-італійському: "Джоуі, не бійся." І торкнув мене отак по переніссю і мені повернувся нюх, якого я не мав від дня мого випадку в червні, 1947-го року, тобто 16 років.

    Джоуі був пройнятий почуттям миру й радості і не хотів покидати Сан Джіованні, але його супутник пригадав йому про їхнє раніше домовлення провести частину відпустки в місці, що називається Ґарабандал.

    Коли Маріо пригадав мені, що нам треба виїхати до Ґарабандалу, я сказав: "Маріо, звідки ми знаємо, що це правда? Може це не правдиві появи; може це штука диявола на те, щоб я втратив ті ласки, які я щойно здобув. Ходім спитати отця Піо." То він сказав: "Гаразд." Очевидно, нас завжди прекрасно приймали священики в отця Піо і ми пішли до них і я сказав: "Я хотів би говорити з отцем Піо. Чи можна?" А священик сказав: "О так, Джоу." То ми умовилися і вернулися знову того самого дня і привіталися з отцем Піом в монаст ирі. Коли я клякнув, я сказав до отця Піо:

    "Отче Піо, чи то правда, що (Пречиста) Діва появляється чот ирьом дівчаткам з Ґарабандалу?" І він сказав: "Так." А я сказав: "Отче Піо, чи я повинен піти туди?" А він сказав: "Так, чому ні?" І так воно сталося. Тому, що я мав запевнення від отця Піо, що (Пречиста) Діва являється і що він дозволяє мені йти, то я не боявся і поїхав.

   З місяцем лютим, 1963 р. почалися для Джоуі Ломанджіно перші із багатьох відвідин Ґарабандалу. В тих часах, особливо в зимові місяці, майже одинокий спосіб дістатися до села по крутій гірській дорозі, це було волами, на возі.

    Джоуі не був довго в селі, заки запізнався з дітьми, яким являлася Пречиста. Він відразу був захоплений їх простотою й щирістю. Кончіта мала стати його близькою приятелькою. На Джоуі також зробило велике враження доручення й потреба його розголосити, але він чувся спутаний своїм каліцтвом.

    Я питав себе: "Що я можу зробити, щоби про отця Піо й Ґарабандал краще знали в світі? Що я можу зробити; що може сліпий зробити?" Я ніколи навіть не виступав в шкільній п'єсі, такий я був соромливий..

    Джоуі повернувся додому. Він мав альбом з фотографіями отця Піо й дівчаток з Ґарабандалу в екстазі, а підними пояснення друком для сліпих. Він тоді ходив по домах приятелів і свояків, розказуючи про знаного стигматика й дивні події, що відбувалися в Ґарабандалі. Із цього зернятка мало вирости світове апостольство.

*    *    *
I    II    III  IV  дальше V VI