II

Oтець Люіс Андреу

Серед великого числа священиків, що приходили до Ґарабандалу, щоби розслідити події, був один єзуїт на ім'я отець Люіс Андреу. Це був блискучий молодий професор богословії, який мав репутацію священика-святця. Отець Андреу ставився скептично в часі своїх перших відвідин, але, після уважної обсервації дівчаток в екстазі, він усвідомив, що з ними діється щось серйозного.

    Восьмого серпня, 1961-го року, отець Андреу ще раз відвідав село. Тієї ночі він був серед натовпу, що спостерігав дівчаток в екстазі в сосновому гайку, де часто відбувалися появи. Раптом його лице напружилося. Краплі поту появилися на його чолі й він скрикнув: "ЧУДО, ЧУДО, ЧУДО, ЧУДО!"

    По дорозі до дому з приятелями в ранніх годинах наступного дня, він сказав: "Що за дарунок дала мені Пречиста Діва! Які ми щасливі, що маємо таку Матір в небі. Це найщасливіший день в моєму житті." Тоді він видав з себе звук легкого кашлю й опустив голову на груди. Отець Андреу був мертвий.

    У пізнішій появі. Пречиста Діва сказала дівчаткам, що 8-го серпня отець Андреу не тільки бачив  Її, але він також мав візію великого майбутнього чуда.

    Одне із місць, яке в екстазі найчастіше відвідували дівчатка, це була сільська церковця, де увійшовши, вони молилися перед кивотом. На жаль, це створило проблеми. Натовп, що входив за ними, творив такий непорядок, що треба було настановити єпископську заборону і церковні двері було закрито. Від того часу, вони проводили свої відвідини ззовні закритих дверей. Як приклад послуху єпископові, Марія більше не провадила дівчаток до середини.

До початку жовтня, 1961 р., екстази дівчаток усіх застановили. І коли лишень вони були схоплені в екстазу, ніщо не могло їх з неї вивести. Їх щипали, кололи шпильками, пекли гарячими кінчиками сірників і сипали в очі пісок - усе без ніякого висліду. Сильні виблиски фотапаратів, з віддалі кількох лишень стіп, не спонукали їх кліпнути очима.

    Вони йшли зі швидкістю й точністю в своїх прямих і назадгузьних маршах, не дивлячись ніколи, куди йдуть. Особливо вражаючими були нічні назадгузьні спускання, з карколомною швидкістю, вниз по стрімкому схилі від сосон до села.

    Тисячі разів дівчатка повертали релігійні предмети правдивим власникам, ніколи не помиляючись. І це вони робили не дивлячись ані на предмет ані на особу. Ці предмети переважно скидалося на купу на столик в одній із хат дівчаток в їх неприсутності. Часами вервички й медалики з ланцюжками були цілком помотані. Та це не справляло труднощів. Дівчинка в екстазі брала зі стола ті предмети й підносила їх своїй візії. Вони в її руках легко розмотувалися. Вона тоді брала предмет, цілований Марією і, з очима вп'яленими ввесь час у візію, проходила крізь натовп доки не находила власника. Це зворушувало кожну особу, коли в такий містеріозний спосіб поверталась їй вервичка, медалик, чи шлюбна обручка. Багато осіб плакало. Дехто млів.

    В часі екстази, дівчатка молилися, "Богородице Діво...", як ніколи перед тим,  рівночасно дивлячись на особу, до якої звернена ця молитва.

    Вони співали гімни, яких не вивчали і, з поміччю Марії, складали чарівні маленькі куплети:

О, Дівочко із Кармелю,
Яку радість Ти дала нам
Коли Ти нам явилася
Зі своїм так прекрасним Дитям.

    Надійшов нарешті день 18-го жовтня, коли дівчатка мали оголосити довгождане доручення від Пречистої Діви. Це був день апокаліптичних тонів, з громами й блискавками, холодом і дощем. Однак, сотні людей зробили ту жертву, щоби бути там у цей важливий день. Час проходив. Багато людей відійшло. Вкінці прочитано доручення біля сосон тим, хто ще залишився:
 
    Ми мусимо робити багато жертв, чинити багато покути й відвідувати часто Пресвяту Євхаристію. Але перше мусимо провадити добре життя. Якщо ні, то велика кара спаде на нас. Чаша вже заповнюється і, коли ми не змінимося, на нас спаде дуже велика кара.

    Багато людей відійшло розчарованими, сподіваючись чогось більшого, але таке було доручення - коротке й влучне. Найбільш любляча Мати тільки-що сказала своїм дітям звичайною й простою мовою, шо вони повинні робити, щоби уникнути кари від Бога, яка далеко перевищила б якунебудь, що людина могла би сама на себе стягнути.

*    *    *
I    II    дальше ... III IV   V VI