Доручення з Ґарабандалу

I

  Рік - 1961. Місце, - маленьке село в Кантабрійських горах північної Еспанії, під назвою Сан Себастіян де Ґарабандал. Живе тут триста осіб в около 80-и кам'яних домах у підніжжі малої гори. Це село цілком відокремлене від інших в районі і доволі примітивне. В домах немає біжучої води ані огрівання крім камiна в кухні. Електрика палить лишень кілька годин кожного вечора. Модерні вигоди, як автомашини чи телевізори просто тут не існують. Зрештою, в цілому селі немає ані одного мотора.

    Люди сяк-так заробляють на прожиток плеканнам худоби, а щоби зайти на пасовисько, що находиться ще вище в горах, треба їм іти довше години пішки. Всі члени родини помагають в праці коло господарства, що в більшості складаєтьса із громадження сіна дляхудоби на суворий зимовий час.


    Хоча Ґарабандал був найбіднішим селом в околиці, він був і найбільш побожним. Кожного дня одна з жінок ходить вулицями, дзвонячи в дзвінок, щоби пригадувати селянам молитися за померлих. Кожного вечора селяни сходяться в сільській церковці, щоб відмовити вервицю й літанію до Пречистої Діви Марії. На кінець тижня, крутою стежкою з Косіо приїжджає парох верхи на коні, щоби відправити Службу Божу й вислухати сповідь.

    Оце був Ґарабандал в 1961-ому році. Це була проста кантабрійська оселя, яка за десятки років, а може й за цілі століття залишилася незміненою. І, як говорив сільський розум, мабуть залишиться такою назавжди.

    Оці чотири дівчинки були типові діти того села. Вони жили собі щасливо в своїм гірськім оточенні. Дванадцятилітня Кончіта Ґонзалес, одинадцятилітня Марі Круз Ґонзалес, і дванадцятилітні Якинта Ґонзалес та Марі Льолі Мазон. Хоча із дівчаток три мають те саме прізвище, ніодна із них не є близько посвоячена з другими.

    Було ще ясно надворі раннім вечором 18-го червня, 1961 р., коли ці чотири дівчинки рішилися на збитки і рвали яблука з яблуні учителя. Яблуня стояла на краю села. З радісним сміхом вони вхопили ті яблука й сховалися на каменистій стежці для худоби, що провадила вгору до соснового гайку на скелі над селом.

    Коли вони так сиділи й смачно їли оті яблука, вони раптом почули звук, мовби грому і почали себе погано почувати з приводу того, що взяли яблука.

    Раптом Кончіти голова рванула назад з витріщеними вгору очима. Другі, це побачивши, почали кричати і вже хотіли побігти розказати її матері, коли те саме сталося із ними. Перед ними, в яскравому світлі, стояв ангел. Він виглядав, як девятилітній хлопчина, але рівночасно немовби був наділений непоборною силою. Вмить він зник і дівчатка повернулися до нормального стану. Стривожені цією подією, вони побігли до сільської церкви. Побачила їх приятелька і спитала, чому вони такі бліді. "Це тому, що ми тільки-що бачили ангела," відповіли вони. Незабаром ціле село гомоніло про це, хоча мало хто вірив, що дівчатка справді бачили ангела.

    На протязі наступних кількох днів, дівчатка знову бачили ангела, а тоді, першого липня він промовив: "Знаєте, чому я прийшов? Це, щоби сповістити вам, що завтра з'явиться вам Пречиста Діва Марія, як Мати Божа від Гори Кармель."

    За той час, вістка про появи рознеслася по околицях і другого липня великий натовп ждав на очікувану дівчатками візію Діви Марії.

    Около шостої години вечора, дівчатка прямували до звичайного місця появ, коли раптом вони впали навколішки на каміння. У блискучому світлі побачили вони прегарну Паню, що стояла між двома ангелами. Одного із ангелів вони впізнали, як того, що вони вже бачили. Пізніше вони довідалися, що це був ніхто інший, як св. Архангел Михаїл. Вгорі направо було велике око, яке дівчатка назвали оком Божим.

    Без найменшого страху розмовляли дівчатка з Панею своєї візії. Вони говорили про свої родини, про священиків, що там були і про роботу, яку вони робили вдома чи на полі - а Пані всміхалася. Кончіта казала, що це було так, якби вони говорили до своєї мами, яка була відсутна, в дорозі, і щойно повернулася. Після екстази, люди очевидно хотіли знати, як Пані виглядала. У своєму щоденнику Кончіта дає такий опис:

"Пречиста Діва являється в білій сукні, синьому плащі й в короні з малих золотих зірочок; ніг її не видно. Руки Її широко розставлені і з параманом на зап'ястку правої руки. Параман бронзовий. Волосся в Неї довге, темно-бронзове й хвилясте й розділене посередині. Обличчя в Неї овальне а ніс довгий і делікатний. Її уста дуже гарні, з доволі повними губами. Колір Її лиця темний але світліший від ангелового - воно інакше. Її голос є дуже милий, дуже незвичайний голос, якого я не можу описати. Немає жінки схожої на Пречисту Діву ані голосом ані чимнебудь іншим."

    Але за появами Пречистої Діви чотирьом дівчаткам була певна ціль. Вона хотіла вжити цих простих, безпретенсійних дітей, щоби передати важливе доручення людству. Але, будучи лагідною й люблячою Матір'ю, Вона це робить у свій спосіб. На свої другі відвідини Вона прийшла зі своїм Дитятком й дівчатка були сповнені радістю, коли вони побачили усміхнене Дитя.

    Підчас цих перших появ, видно було, як дівчатка підносять малі камінці. Вони казали, що Пречиста їх цілувала, але додали, що Вона воліє цілувати релігійні предмети. Люди відгукнулися тим, що давали їм свої вервички, медалики, хрестики, й шлюбні обручки, і це практикувалося протягом усіх цих подій.

    Четвертого липня, Марія виявила дівчаткам своє доручення, але сказала їм не оголошувати його аж до 18-го жовтня. Треба було перше встановити автентичність візій, щоби люди повірили в доручення. Потрібний був доказ, і доказів було подано - і надто.

    Лікарі перевіряли дівчаток у стані екстази. Вони їх находили штивними, холодними, як камінь і нечутливими на біль. Вони також переходили неймовірну зміну ваги. Два мужчини ледве могли підняти одну дівчинку з землі, хоча дівчатка легко підносили одна одну, щоби могти поцілувати Паню своїх візій.

    Дівчатка знали, коли вони бачитимуть візію, через серію внутрішніх покликів, які ставали щораз-то сильнішими. Після останнього поклику, вони пускалися бігом, повні радости, до місця небесної зустрічі.

    Поклики приходили в кожну пору дня і ночі, але коли б дівчатка пішли спати, тоді Пречиста Діва не приходила. Кончіта мусіла неодну ніч просидіти до пізна очікуючи останній поклик Пречистої Діви.

   До кінця липня, темпо появ збільшилося до двох а то й більше на день, кожна екстаза тривала від десяти хвилин до кількох годин. Обличчя дівчаток ставали проникнені неземною красою. Це на деяких глядачів так вплинуло, що їм було важко на них дивитися.

    Серпень почався новими феноменами. Коли дівчатка клячали в екстазі, вони в кожну пору могли нагло перехилитися назад, аж їм голова дотикала землі. Часами вони в точний унізон падали, творячі чудові фігури, але їх одяг ніколи не був нескромно задертий чи неприличний. В інших випадках вони падали прямо назад, з луском вдаряючи долівку, жахаючи глядачів. Але вони ніколи не були поранені й підносилися без помочі рук чи ніг.

    В екстазі вони почали ходити по селі чи вперед чи назадгузь, з очима постійно впяленими вгору. Зверніть увагу, як нога Марі Льолі уважно оминає камінь, що стирчить (із землі).

    Часами вони йшли так швидко, що навіть молоді мужчини з села, біжучи з повного розгону, відставали від них. Опісля вони не були ані втомлені ані спітнілі і пульси їхні билися нормально. Під час оцих екстазних летів, вони могли нагло зупинитися, всупереч законам фізики тоді, коли ті, що пробували їх наздогнати, під впливом власного моментум, просто пробігали мимо.

Дівчатка завжди несли в руках хрести з розп'яттям, які вони подавали присутнім до цілування. Вони ніколи не знали, хто цілує розп'яття тому, що в екстазі вони не бачили нікого крім своєї візії й себе самих. На наказ Пречистої Діви, вони наставляли хрест цілувати комунебудь, що Марія хотіла. Після однієї екстази, Кончіта довідалася, що кожен, хто поцілував розп'яття, був священик в цивільній одежі.

*    *    *
I      дальше ....II  III   IV V  VI