Поцілунок Богородиці Виліковує Поламані Кості

    Моя розповідь починається датою 20 лютого, 1998 року. Я поверталась додому з вечірньої зміни на праці. Було близько півночі. Коли я проходила вулицю впоперек, щоб зійтись зі своїм сином, який приїхав забрати мене додому, мене нагло вдарило авто.

    Скора поміч мене швидко відвезла до лікарні "Scarborough Grace Hospital" у Скарборо (східнє передмістя Торонта). Рентґени виявили, що моя тазова кістка була зламана у трьох місцях. Нижня кістка хребта була також зламана, але, славити Бога, не видно було невиліковного пошкодженя. Операції не було потрібно. Все таки, поза приписанням ліків проти болю, лікарі не могли нічого більше зробити, тим більше, що покладати ґіпсової шкаралупи на цю частину тіла не вказано.

    Після тижневого перебування в лікарні, мене відіслали додому, даючи мені лишень ліки проти болю і допоміжну раму для ходження. Я не могла всім своїм тягарем навіть частково опертися на бедра. Навіть сидіти спричинювало нестерпний біль, а ходити було ледве можливим. Щоб якнебудь пройтися по хаті, чи навіть покластись у ліжко або з нього встати, мені потрібна була поміч моїх рідних. На щастя, маю за приятельку дипломовану медсестру, яку звуть Марією. Вона приходила до мого дому майже щоденно, щоби провіряти поступ мого видужування та щоб мені допомагати. Моє видужування було розраховане на час кількох місяців тому, що тазова кість є найгрубшою в тілі й на ній спочиває ввесь тягар тіла.

    Мої приятелі були схвильовані вісткою про мій випадок. Вони негайно повідомили Владику Кир Романа Даниляка, який тоді ще перебував в Торонто. Тиждень після мого повороту до дому, він був ласкавий мене відвідати й принести мені Святе Причастя. Тоді помолився наді мною.

    Тиждень після цього, один із моїх знайомих - Джонні Меꥳлліон - попросив д-ра Михайла Рожелюка й його дружину Олену, щоб вони також прийшли до мене з їхніми медаликами, доторкненими поцілунком Матері Божої в Ґарабандалі й помолилися за мене. Я до того часу ніколи не стрічала ані д-ра Михайла ані Олени, але коли я почула про оздоровлення д-ра Михайла й про появи Пречистої Діви в Ґарабандалі, дуже хотіла з ними запізнатися. Ми домовились на наступний вечір, 11-го березня, 1998 р.

    Коли вони приїхали, моя приятелька, медсестра Марія, вже була в мене. Мені забрало багато часу й зусилля, поки я пройшла крізь хату до вітальні, де мій син уже сидів з д-ром Михайлом і Оленою. Була присутньою рівно ж і приятелька мого сина. Біль у моєму тілі був невиносимий. Марія допомогла мені сісти між д-ром Михайлом і Оленою. Щоби злагіднити тиск на мої бедра вона підмостила мені під ноги велику подушку. Ми розмовляли якийсь час. Вони розказали мені про появи Матері Божої в Ґарабандалі, про Її послання та про чудесне оздоровлення д-ра Михайла (див.: "Відновлене життя") Тоді я попросила їх, щоби помолилися наді мною, приклавши свої незвичайні медалики, що носять на собі поцілунок Пречистої Діви Марії.

    Окрім медаликів, д-р Михайло вийняв також з кишені розпяття, в якому є вбудована частина правдивого Господнього Хреста. Коли Марія тримала його в своїх руках, вона зазнала чогось особливого. (Про це вона напише при іншій нагоді). Через це, д-р Михайло настоював, щоби негайно після молитви повідомити Єпископа Даниляка. В часі всього цього, я була в на-пів сидячій, на-пів лежачій позиції й, розуміється, у великому болі.

    Д-р Михайло й Олена приклали свої медалики на мої бедра й тазову кістку і почали молитись. Медалики стали гарячими й нагло біль щез. Я викрикнула, що біль зник! Олена негайно запитала, чи я можу встати на ноги. Навіть не думаючи, і поки хтонебудь міг в якийсь спосіб зареаґувати, я просто встала, без жодної підтримки. Мій син ще тільки нахилявся, щоби дістати мою палицю, а я вже стояла над ним. Неможливо описати здивований вигляд на його обличчі.

    В цьому часі, д-р Михайло пішов до кухні, щоби потелефонувати до Єпископа Даниляка. Коли вони розмовляли, я почала ходити. Власними силами, я увійшла до кухні, а тоді до їдальні, вітальні, і навколо...і ще раз... і ще раз. Усі кричали з радости. Зрозуміло, що Єпископ Даниляк хотів знати, що сталося. Коли д-р Михайло розказав йому, що сталося, він сказав, що хоче зі мною негайно говорити.

    Я взяла телефон і повторила Єпископові Данилякові те, що я тут написала. Він віддав хвалу і подяку Богові. Тоді він попросив, щоб усі ми зібрались навколо телефону і разом з нами проказав молитву подяки Господеві. Нас, присутніх біля телефону, було шестеро, а він, Єпископ Даниляк, був сьомим. На кінець він поблагословив мене через телефон, і наша розмова закінчилась.

    Коли Рожелюки приготовлялись відходити, я відчула нагле бажання вийти вгору сходами мого дому. Мій син не хотів, щоб я це пробувала, але я знала, що зможу це зробити. Було ще більше викриків радости, коли я таки вийшла вгору сходами, навіть не притримуючись поруччя сходової клітки. Я вийшла вгору, обернулась і заявила, що в мене абсолютно ніякого болю немає! Тоді знову зійшла вниз. Я плакала. Усі ми плакали. Д-р Михайло й Олена порадили мені постаратися про нове пересвітлення моєї тазової кістки. Я погодилась.

    Того вечора я поклалась до ліжка без помочі й цілком без болю, і дуже щаслива. Наступного ранку, коли моя медсестра Марія подзвонила, щоб запитати, як я себе почуваю, я була вже деякий час на ногах, працюючи у своїй кухні після спокійної і чудесно безболісної ночі.

    Тиждень пізніше, я поїхала з д-ром Михайлом й Оленою до катедри св. Йосафата на св. Літургію. Входовими сходами церкви (яких багато) я вийшла зовсім самостійно, без нічиєї помочі. Мені зробили друге рентґенівське пересвітлення тазової кістки, і мої кості загоїлись нормально. Я здорова і дякую Богові постійно за своє видужання і за таке незвичайне чудо в моєму житті.

    Минуло вже понад півтора року від часу, коли це незвичайне чудо сталося. Як вияв послуху моєму дорогому Єпископові, я пишу цю розповідь і заохочую других дійсно вірити. Наш Господь Ісус має пречудне милосердне серце. Його Мати Марія може заступатись і заступається за нас багато разів, але ми повинні жити згідно з Божим законом так, як Вона цього просила. Я дякую Ісусові кожного дня за Його любов і за чудесний дар поцілунку, що Його Мати залишила на медальйонах і на багатьох інших благословлених предметах у Ґарабандалі. Вона в той час обіцяла, що через Її поцілунок, Її Син творитиме багато див і чудес. І дійсно, Її слова ще раз здійснилися. Амінь.
 

Анжела Больчич
Скарборо, Онтаріо, Канада
20. квітня, 1999 р.

Переклала з англійського оригіналу Надія Головата